.gif)
Це друга частина статті про історію кави. Першу частину можна прочитати тут
Перші знання про каву до Європи принесли мандрівники, які повертались з Далекого Сходу та Леванту (сучасні Сирія та Ірак). Леонард Раувольф був першим європейцем, який згадав про каву, коли повернувся з подорожі в 1576 році. У своїх нотатках про подорожі він писав про каву як про напій, який чорний, як чорнило, і дуже хороший при шлунковій хворобі.
Незабаром після того, як кава дісталась Риму, їй знову загрожував релігійний фанатизм, тільки вже з боку християнських священиків. Вони просили Папу Климента VIII заборонити каву, оскільки вважали, що Сатана заборонив мусульманам вживати вино, бо воно було освячено Христом та використовується в Святому Причасті, а дав їм на заміну цю чорну заварку, тож християни не повинні його вживати, бо потраплять у пастку, яку приготував Сатана для їхніх душ. Папа дуже зацікавився цим напоєм і вирішив спробувати, коли йому заварили чашку кави та він відчув її аромат, зробив кілька ковтків і сказав, що цей напій дуже смачний і було б дуже шкода, якщо його будуть вживати лише невірні. "Ми обдуримо Сатану, охрестивши каву, і зробимо справді християнським напоєм".
Спочатку кава в Італії продавалась як ліки в аптеках і коштувала дуже дорого, а першою вважається кав'ярня "Флоріан", яку відкрив Флоріоно Франческоні в 1720 році у Венеції. У Caffe della Spaderia хотіли відкрити читальну залу аби поширювати ліберальні ідеї серед відвідувачів, але інквізитори попередили, що, якщо власник погодиться, то буде представлений перед трибуналом інквізиції, і від цієї ідеї довелось відмовитись.
Була ще одна знаменита кав'ярня, яка називалась Menegazzo, вона була популярною серед усіх верств населення. Вранці туди заходили лікарі, купці, адвокати, брокери, робітники, торговці та мандрівники, а у другій половині дня туди могли приходити і жінки.
У 1644 році кава вперше потрапила до Франції, привіз її туди мандрівник П. де ла Рок з Леванту (сучасні Сирія та Ірак). Він привіз з собою не тільки саму каву, але і посуд, яким користувались турки та муслінові вишиті серветки.
Жителі Франції з цікавістю сприйняли новий напій, хоча чорний колір багатьох відлякував.
В 1660 році каву до Франції вже привезли на комерційній основі з Єгипту. В Марселі тоді відкрили першу кав'ярню, яка відразу стала популярна серед мандрівників та купців.
Але згодом кава стала знову причиною розбрату, хоча на цей раз обійшлось вже без церкви. Проти кави виступили лікарі. Вони прогнозували любителям кави численні хвороби. Але жителі Марселя та Леону зневажливо поставились до закликів противників кави і почали споживати її ще більше. Щоб задовольнити підвищений попит, купцям навіть довелося замовити корабель, який був навантажений лише кавою.
Тим часом у 1669 році турецький посол Соліман Ага прибув до двору Людовіка XIV, привіз з собою каву та представив її королівському двору. Посол залишався в Парижі лише 1 рік, але зумів розповсюдити традиції кавування за турецьким зразком. Через 2 роки вірменин Паскаль відкрив кав'ярню на ярмарку Сен-Жермен і ця подія поклала початок численним французьким кав'ярням. Згодом пити каву навчились не тільки в Марселі, Ліоні та Парижі, але і в інших провінціях.
В 1692 році паризький буржуа Франсуа Дамам був єдиний, хто отримав ліцензію від короля на продаж кави та чаю у всій країні, а також на всіх територіях, які були під суверенітетом короля Франції терміном на 10 років!
До Британії кава потрапила завдяки торгівельним зв'язкам з Туреччиною, а не через інші європейські країни. Перша британська кав'ярня була відкрита в 1652 році.
Замість того, щоб бути місцем для обговорення політики, кав’ярні в Англії відвідували переважно бізнесмени, які обговорювали свої компанії та торгові можливості. Кав'ярні також приваблювали інтелектуалів (наприклад, Баха, який написав музику на честь кави, знамениту "Кавову кантату"), які говорили та дискутували про релігію, філософію та інші теми. Англійські кав’ярні називали "грошовими університетами", тому що кава коштувала 1 пенні, а простір був сповнений розважливих, освічених дискусій.
Найбільш помітним є те, що одна з таких кав’ярень, що належала Едварду Ллойду, відкрита в 1668 році, зараз є місцем бізнесу Едварда: страхової компанії Lloyds of London! Крім того, кав’ярня Джонатана, яка також відкрилася наприкінці 1600-х років, була місцем для обговорення бізнесу, а пізніше стала місцем Лондонської фондової біржі.
КАВА В АМЕРИЦІ
Капітан Джон Сміт, засновник колонії Вірджинія, представив каву в Америці, коли він поділився нею з іншими поселенцями Джеймстауна в 1607 році після того, як дізнався про цей напій під час своїх подорожей до Туреччини. Дивно, але популярність кави зросла не відразу. Ці новоприбулі американці ще надто звикли пити чай, міцний сидр та ель.
16 грудня 1773 року Сини Свободи (група купців і торговців, заснована на знак протесту проти британського оподаткування), переодягнулась у корінних американців, сіла на пришвартовані кораблі та викинула 342 скрині чаю (сума вартістю близько мільйона доларів по сьогоднішньому курсу) у Бостонську гавань, прямо протестуючи проти податку на чай. Ця подія стала відомою як Бостонське чаювання. Внаслідок цього розпивання чаю стало "не патріотичним актом". Тепер Британія стала країною любителів чаю, а Америка – країною любителів кави.
Сам Теодор Рузвельт (26-й президент США. Роки президентства: 1901 - 1909) вважається одним з найбільших любителів кави в Америці завдяки чуткам, що він споживає галон (1 галон = 3,78 л) кави щодня! Кажуть, що Рузвельт придумав знаменитий лозунг Maxwell House «Добре до останньої краплі» після того, як йому подали каву в історичному будинку Ендрю Джексона у штаті Теннессі.
До кінця 1800-х років кава стала всесвітнім товаром, і підприємці почали шукати нові способи отримання прибутку від популярного напою. У 1864 році Джон і Чарльз Арбакл, брати з Піттсбурга, придбали нещодавно винайдений ростер для обсмаження кавових зерен від Джабеза Бернса. Брати Арбакл почали продавати попередньо обсмажену каву в паперових пакетах по фунтам (1 фунт = 0,45 кг). Вони назвали свою каву "Аріоза" і досягли великого успіху, продаючи її ковбоям американського Заходу. Невдовзі Джеймс Фолджер почав продавати свіжообсмажену каву золотошукачам Каліфорнії. Це проклало шлях для кількох інших відомих виробників кави, включаючи Maxwell House і Hills Brothers.
Але кав'ярні в Америці на той час дуже відрізнялись від європейських, оскільки вони були більше схожі на таверни. Там можна було не тільки випити кави, а ще і поїсти та зняти кімнату щоб переночувати.
Парадоксально, що кава в кав'ярнях була не найпопулярнішим напоєм, бо там продавали також спиртні напої, які користувались більшим попитом.
Найбільше кав'ярень було в Бостоні.
Згідно з письмовими документами Бостону, перша, хто отримала ліцензію на продаж кави, була жінка на ім'я Дороті Джонс у 1670 р.
Назви кав'ярень також відрізнялись від європейських, це були назви: "Голова короля", "Індійська королева", "Сонце", "Зелений дракон" та ін. "Зелений дракон" був найзнаменитішою кав'ярнею Бостона. Ця кав'ярня проіснувала 135 років (з 1679 по 1832 р). Вона була "штабом революції", оскільки там збирались прихильники ідеї незалежності колоній.
У 1808 році в Бостоні з'явилась унікальна кав'ярня, вона називалась "Біржа"
і мала 7 поверхів! Вона була створена найвідомішим архітектором Америки того часу Чальзом Булфінчем. Ця будівля коштувала 500 тис доларів (зараз це приблизно 11 млн 872 тис $). На першому поверсі там були розташовані торгівельні зали, на другому була велика їдальня, а інші поверхи займали кімнати які можна було орендувати. На жаль, кав'ярня була знищена під час пожежі у 1818 році.
КУЛЬЧИЦЬКИЙ ТА ПОШИРЕННЯ КАВИ ВІДНЕМ
Тепер перенесемось знову назад у Європу, а саме у Відень, столицю Австрії.
У 1683 році турецькі війська обложили Відень, вони планували захопити всю Європу. Король Польщі Ян Собеський обіцяв надати допомогу австрійцям. Тож командувачу австрійськими військами був необхідний доброволець, який би передавав туркам послання, цим добровольцем і виявився, ні, не Альберт Ейнштейн
, а наш співвітчизник, Юрій-Франц Кульчицький (уродженцю с Кýльчиці (Самбірський р-н, Львівська обл.). За однією версією він був козаком і в турецькому полоні вивчив турецьку мову, за іншою він ніколи не служив, а просто був поліглотом і зміг вивчити турецьку, угорську, сербську, румунську та німецьку мови.
Протягом цієї військової кампанії він багато разів перетинав річку Дунай аби вчасно повідомляти австрійські війська про турецькі плани. Нарешті домопога польського короля прибула до австрійців, війська Польщі та Австрії були об'єднані на горі Каленберг. Фінальна битва відбулась 12 вересня і об'єднані польсько-австрійські війська змогли розгромити турків.
Турецькі загарбники втекли, лишивши по собі багато цінностей: 25 тис. наметів, 10 тис. волів, 5 тис. верблюдів, зерно, золото та багато мішків, наповнених кавою.
Всі скарби було розділено, але каву брати ніхто не хотів, оскільки ніхто не знав що це і що з ним робити. І тут знову в пригоді став Кульчицький, який сказав: "Якщо ніхто не хоче брати ці мішки, то я заберу їх собі".
Пізніше Кульчицький відкрив лавку, де подавали турецьку каву. Також він ходив від будинку до будинку та пропонував людям скуштувати каву, але мало хто хотів пробувати гірку чорну рідину, тож він вирішив додавати до кави цукор і молоко. Так з'явилась ідея капучино.
Кульчицький подав прохання до Муніципалітету Відня подарувати йому будинок, де він відкрив кав'ярню. На цьому будинку висів знак Синьої Пляшки. Також йому заплатили 100 дукатів як винагороду за військові подвиги.
Помер Кульчицький від туберкульозу в 1694 році у віці 54 років. На момент смерті він працював кур'єром імператора.
Компанія Blue bottle coffee існує і зараз, але не у Відні, а у США (м. Окленд, Каліфорнія). У 2000 році один колишній музикант вирішив відкрити ростерію кави і на честь цієї історії про Кульчицького, він назвав свою ростерію "Blue Bottle Coffee".
Перші кав'ярні у Відні вже мали кілька характеристик, які й сьогодні є типовими для кав'ярень у віденському стилі. До кожної чашки кави офіціанти подавали склянку води, а також вони були оснащені картковими і більярдними столами.
У 1720 році кав'ярня Kramersches Kaffeehaus у центрі Відня першою почала випускати газети для своїх гостей. Був ще один великий крок в історії віденських кав'ярень, коли вперше було дозволено подавати гарячі страви та алкоголь.
У 1814-1815 рр віденська кав'ярня стала втіленням високої якості життя в усій Європі. Великі кімнати, сидіння з червоного оксамиту та чудові люстри були типовими рисами, які були обов’язковими для будь-якої престижної кав’ярні.
У 1856 році жінкам в Австрії нарешті дозволили відвідувати кав'ярні. До цього єдиними жінками там були співробітниці, які працювали касирками.
ІСТОРІЯ РОЗЧИННОЇ КАВИ
Хоча розчинна кава нам здається сучасним винаходом, насправді вона існує вже доволі давно. Цікаво, що її винаходили кілька вчених в різні періоди часу в різних країнах.
Вважається що вперше розчинна кава була приготовлена у 1771 році у Великобританії. В Америці перша розчинна кава з'явилась в 1851 році, її використовували під час Громадянської війни, розчинна кава була в раціоні солдатів.
Перший же успішний досвід стабільного порошку кави був створений американським хіміком японського походження Саторі Като з Чикаго у 1901 році. В 1910 році Като створив свою торгову марку розчинної кави.
Особливе поширення розчинна кава отримала під час Першої світової війни, оскільки вона входила до складу пайків американських військових.
У 1930 році в Бразилії був дуже великий врожай кави і керівництво Бразильського інституту кави звернулось до компанії Nestle з пропозицією створити розчинний кавовий продукт, який вирішить проблему зберігання та популяризуватиме каву загалом.
І у 1937 році Макс Моргенталер, який працював на Нестле, покращив метод створення розчинної кави, яка розчинялась набагато краще, ніж усі попередні, за рахунок додавання в неї вуглеводів. Цей напій отримав назву Nescafe.
КАВА В ПЕРІОД ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В США, ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ СВІТОВИХ ВОЄН
Повернемось трохи назад у часі - в період громадянської війни в США. Солдати Союзу одержували близько 36 фунтів (1 фунт = 0,45 кг) кави на рік і більш того, деякі солдати навіть мали спеціальні гвинтівки з механічною кавомолкою з рукояткою, вбудованою в приклад! Вони заповнювали порожнистий простір у прикладі карабіна кавовими зернами, перемелювали їх, висипали й таким чином готували каву.
Під час Першої світової в Європі, звісно, не було кав'ярень на кожному кроці, але американські військові були добре забезпечені кавою, оскільки уряд потурбувався, щоб на кожного військовослужбовця було виділено 27 фунтів (1 фунт = 0,45 кг) кави на рік. Цікавий факт ще полягає у тому, що уряд США вирішив, що кава має бути свіжою і обсмажуватись безпосередньо в країнах перебування американських військових. Задля цього вони навіть відкривали власні ростерії кави!
Також були експерименти з фасуванням розчинної кави. Було створено стіки, таблетки, капсули та інші форми, але найлегшим у використанні на фронті виявились конверти з кавою. Один конверт містив чверть унції (1 унція = 28,34 г).
Цей історичний період є надзвичайно важливим для всіх поціновувачів кави, оскільки саме в цей період вдосконалюються еспресо-кавомашини і вже у 1920 році слово "еспресо" увійшло в лексикон італійської мови і у словнику було записано, що еспресо - "кава виготовлена в машині під тиском, що є сьогодні звичним явищем".
Термін "бариста" з'явився у 1938 році завдяки фашистській партії Італії, оскільки тоді проходила кампанія з "італізування" загальних слів і слово "бармен" було "занадто американським".
Новим терміном також є "американо". Цей напій з'явився через те, що американським солдатам, які базувались в Італії під час Другої Світової не подобався смак еспресо та капучино, які тоді подавали в кав'ярнях.
Тож італійці спочатку запропонували подавати разом з чашкою еспресо ще чашку гарячої води. Це стало популярним рішенням, але придумали наступне - подавати еспресо у більшій чашці і доливати туди гарячої води одразу. Цей стиль кави стали називати café Americano і ця назва закріпилась за напоєм до сьогодні.
КАВА ЯК ЕЛЕМЕНТ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ
Після Другої Світової Війни у світі кави вирували не менш важливі та значущі події, бо радянський союз нікуди не дівся і продовжував підживлювати комуністичні погляди у країнах Третього світу.
Комуністичні режими різних країн планували, що якщо ціна на каву впаде, то люди стануть біднішими, злішими та революційнішими.
Тоді у 1962 р з ініціативи ООН було створено Міжнародну кавову асоціацію терміном дії на 5 років. Було запроваджено, що ціни на каву повинні бути такими, які є економічно вигідними для країн-експортерів кави.
За допомогою цього вдалося дещо запобігти поширенню комуністичних режимів. Але це все одно не завадило країнам-виробникам кави переживати революції та повстання.
Наприклад в 1979 році в Нікарагуа владу захопила прокомуністична Сандиністська партія (названа на честь Августо Сандино) і президентом став Даніель Ортега. Країна отримала збройну підтримку СРСР та Куби. Всю кавову (та іншу) промисловість було націоналізовано, що призвело до економічного краху в країні.
На території радянського союзу та інших країн соцтабору часто була нестача справжньої кави, тому доводилося вживати її замінники. В Румунії, приміром, пили речовину, яка називалась "нечезол", це слово походить від "нечеза", що румунською означає вигук коня ( на кшталт "іго-го"), оскільки ця суміш більше підходила як їжа для коней. Вона складалась з чверті кави, ячменю, вівса, нуту та каштанів.
Після падіння Берлінської стіни, США перестали підтримувати Міжнародну кавову асоціацію, оскільки з'явились ознаки демократичних змін і вже не треба було тримати штучно стабільні ціни на каву.
Через це ціни на каву значно впали.
Тож під час холодної війни США завдяки високому рівню споживання кави населенням та утриманню високих цін на каву справді вигравали цю битву, оскільки мали більше впливу на комуністичні уряди країн-виробників кави.
Зникнення Міжнародної кавової організації дало початок сучасному ринку кави третьої хвилі, який переходить від урядів-монополістів до дрібних фермерських господарств.
Далі буде...
Перші знання про каву до Європи принесли мандрівники, які повертались з Далекого Сходу та Леванту (сучасні Сирія та Ірак). Леонард Раувольф був першим європейцем, який згадав про каву, коли повернувся з подорожі в 1576 році. У своїх нотатках про подорожі він писав про каву як про напій, який чорний, як чорнило, і дуже хороший при шлунковій хворобі.
Незабаром після того, як кава дісталась Риму, їй знову загрожував релігійний фанатизм, тільки вже з боку християнських священиків. Вони просили Папу Климента VIII заборонити каву, оскільки вважали, що Сатана заборонив мусульманам вживати вино, бо воно було освячено Христом та використовується в Святому Причасті, а дав їм на заміну цю чорну заварку, тож християни не повинні його вживати, бо потраплять у пастку, яку приготував Сатана для їхніх душ. Папа дуже зацікавився цим напоєм і вирішив спробувати, коли йому заварили чашку кави та він відчув її аромат, зробив кілька ковтків і сказав, що цей напій дуже смачний і було б дуже шкода, якщо його будуть вживати лише невірні. "Ми обдуримо Сатану, охрестивши каву, і зробимо справді християнським напоєм".
Спочатку кава в Італії продавалась як ліки в аптеках і коштувала дуже дорого, а першою вважається кав'ярня "Флоріан", яку відкрив Флоріоно Франческоні в 1720 році у Венеції. У Caffe della Spaderia хотіли відкрити читальну залу аби поширювати ліберальні ідеї серед відвідувачів, але інквізитори попередили, що, якщо власник погодиться, то буде представлений перед трибуналом інквізиції, і від цієї ідеї довелось відмовитись.
Була ще одна знаменита кав'ярня, яка називалась Menegazzo, вона була популярною серед усіх верств населення. Вранці туди заходили лікарі, купці, адвокати, брокери, робітники, торговці та мандрівники, а у другій половині дня туди могли приходити і жінки.
У 1644 році кава вперше потрапила до Франції, привіз її туди мандрівник П. де ла Рок з Леванту (сучасні Сирія та Ірак). Він привіз з собою не тільки саму каву, але і посуд, яким користувались турки та муслінові вишиті серветки.
Жителі Франції з цікавістю сприйняли новий напій, хоча чорний колір багатьох відлякував.
В 1660 році каву до Франції вже привезли на комерційній основі з Єгипту. В Марселі тоді відкрили першу кав'ярню, яка відразу стала популярна серед мандрівників та купців.
Але згодом кава стала знову причиною розбрату, хоча на цей раз обійшлось вже без церкви. Проти кави виступили лікарі. Вони прогнозували любителям кави численні хвороби. Але жителі Марселя та Леону зневажливо поставились до закликів противників кави і почали споживати її ще більше. Щоб задовольнити підвищений попит, купцям навіть довелося замовити корабель, який був навантажений лише кавою.
Тим часом у 1669 році турецький посол Соліман Ага прибув до двору Людовіка XIV, привіз з собою каву та представив її королівському двору. Посол залишався в Парижі лише 1 рік, але зумів розповсюдити традиції кавування за турецьким зразком. Через 2 роки вірменин Паскаль відкрив кав'ярню на ярмарку Сен-Жермен і ця подія поклала початок численним французьким кав'ярням. Згодом пити каву навчились не тільки в Марселі, Ліоні та Парижі, але і в інших провінціях.
В 1692 році паризький буржуа Франсуа Дамам був єдиний, хто отримав ліцензію від короля на продаж кави та чаю у всій країні, а також на всіх територіях, які були під суверенітетом короля Франції терміном на 10 років!
До Британії кава потрапила завдяки торгівельним зв'язкам з Туреччиною, а не через інші європейські країни. Перша британська кав'ярня була відкрита в 1652 році.
Замість того, щоб бути місцем для обговорення політики, кав’ярні в Англії відвідували переважно бізнесмени, які обговорювали свої компанії та торгові можливості. Кав'ярні також приваблювали інтелектуалів (наприклад, Баха, який написав музику на честь кави, знамениту "Кавову кантату"), які говорили та дискутували про релігію, філософію та інші теми. Англійські кав’ярні називали "грошовими університетами", тому що кава коштувала 1 пенні, а простір був сповнений розважливих, освічених дискусій.
Найбільш помітним є те, що одна з таких кав’ярень, що належала Едварду Ллойду, відкрита в 1668 році, зараз є місцем бізнесу Едварда: страхової компанії Lloyds of London! Крім того, кав’ярня Джонатана, яка також відкрилася наприкінці 1600-х років, була місцем для обговорення бізнесу, а пізніше стала місцем Лондонської фондової біржі.
КАВА В АМЕРИЦІ
Капітан Джон Сміт, засновник колонії Вірджинія, представив каву в Америці, коли він поділився нею з іншими поселенцями Джеймстауна в 1607 році після того, як дізнався про цей напій під час своїх подорожей до Туреччини. Дивно, але популярність кави зросла не відразу. Ці новоприбулі американці ще надто звикли пити чай, міцний сидр та ель.
16 грудня 1773 року Сини Свободи (група купців і торговців, заснована на знак протесту проти британського оподаткування), переодягнулась у корінних американців, сіла на пришвартовані кораблі та викинула 342 скрині чаю (сума вартістю близько мільйона доларів по сьогоднішньому курсу) у Бостонську гавань, прямо протестуючи проти податку на чай. Ця подія стала відомою як Бостонське чаювання. Внаслідок цього розпивання чаю стало "не патріотичним актом". Тепер Британія стала країною любителів чаю, а Америка – країною любителів кави.
Сам Теодор Рузвельт (26-й президент США. Роки президентства: 1901 - 1909) вважається одним з найбільших любителів кави в Америці завдяки чуткам, що він споживає галон (1 галон = 3,78 л) кави щодня! Кажуть, що Рузвельт придумав знаменитий лозунг Maxwell House «Добре до останньої краплі» після того, як йому подали каву в історичному будинку Ендрю Джексона у штаті Теннессі.
До кінця 1800-х років кава стала всесвітнім товаром, і підприємці почали шукати нові способи отримання прибутку від популярного напою. У 1864 році Джон і Чарльз Арбакл, брати з Піттсбурга, придбали нещодавно винайдений ростер для обсмаження кавових зерен від Джабеза Бернса. Брати Арбакл почали продавати попередньо обсмажену каву в паперових пакетах по фунтам (1 фунт = 0,45 кг). Вони назвали свою каву "Аріоза" і досягли великого успіху, продаючи її ковбоям американського Заходу. Невдовзі Джеймс Фолджер почав продавати свіжообсмажену каву золотошукачам Каліфорнії. Це проклало шлях для кількох інших відомих виробників кави, включаючи Maxwell House і Hills Brothers.
Але кав'ярні в Америці на той час дуже відрізнялись від європейських, оскільки вони були більше схожі на таверни. Там можна було не тільки випити кави, а ще і поїсти та зняти кімнату щоб переночувати.
Парадоксально, що кава в кав'ярнях була не найпопулярнішим напоєм, бо там продавали також спиртні напої, які користувались більшим попитом.
Найбільше кав'ярень було в Бостоні.
Згідно з письмовими документами Бостону, перша, хто отримала ліцензію на продаж кави, була жінка на ім'я Дороті Джонс у 1670 р.
Назви кав'ярень також відрізнялись від європейських, це були назви: "Голова короля", "Індійська королева", "Сонце", "Зелений дракон" та ін. "Зелений дракон" був найзнаменитішою кав'ярнею Бостона. Ця кав'ярня проіснувала 135 років (з 1679 по 1832 р). Вона була "штабом революції", оскільки там збирались прихильники ідеї незалежності колоній.
У 1808 році в Бостоні з'явилась унікальна кав'ярня, вона називалась "Біржа"
і мала 7 поверхів! Вона була створена найвідомішим архітектором Америки того часу Чальзом Булфінчем. Ця будівля коштувала 500 тис доларів (зараз це приблизно 11 млн 872 тис $). На першому поверсі там були розташовані торгівельні зали, на другому була велика їдальня, а інші поверхи займали кімнати які можна було орендувати. На жаль, кав'ярня була знищена під час пожежі у 1818 році.
КУЛЬЧИЦЬКИЙ ТА ПОШИРЕННЯ КАВИ ВІДНЕМ
Тепер перенесемось знову назад у Європу, а саме у Відень, столицю Австрії.
У 1683 році турецькі війська обложили Відень, вони планували захопити всю Європу. Король Польщі Ян Собеський обіцяв надати допомогу австрійцям. Тож командувачу австрійськими військами був необхідний доброволець, який би передавав туркам послання, цим добровольцем і виявився, ні, не Альберт Ейнштейн
, а наш співвітчизник, Юрій-Франц Кульчицький (уродженцю с Кýльчиці (Самбірський р-н, Львівська обл.). За однією версією він був козаком і в турецькому полоні вивчив турецьку мову, за іншою він ніколи не служив, а просто був поліглотом і зміг вивчити турецьку, угорську, сербську, румунську та німецьку мови.Протягом цієї військової кампанії він багато разів перетинав річку Дунай аби вчасно повідомляти австрійські війська про турецькі плани. Нарешті домопога польського короля прибула до австрійців, війська Польщі та Австрії були об'єднані на горі Каленберг. Фінальна битва відбулась 12 вересня і об'єднані польсько-австрійські війська змогли розгромити турків.
Турецькі загарбники втекли, лишивши по собі багато цінностей: 25 тис. наметів, 10 тис. волів, 5 тис. верблюдів, зерно, золото та багато мішків, наповнених кавою.
Всі скарби було розділено, але каву брати ніхто не хотів, оскільки ніхто не знав що це і що з ним робити. І тут знову в пригоді став Кульчицький, який сказав: "Якщо ніхто не хоче брати ці мішки, то я заберу їх собі".
Пізніше Кульчицький відкрив лавку, де подавали турецьку каву. Також він ходив від будинку до будинку та пропонував людям скуштувати каву, але мало хто хотів пробувати гірку чорну рідину, тож він вирішив додавати до кави цукор і молоко. Так з'явилась ідея капучино.
Кульчицький подав прохання до Муніципалітету Відня подарувати йому будинок, де він відкрив кав'ярню. На цьому будинку висів знак Синьої Пляшки. Також йому заплатили 100 дукатів як винагороду за військові подвиги.
Помер Кульчицький від туберкульозу в 1694 році у віці 54 років. На момент смерті він працював кур'єром імператора.
Компанія Blue bottle coffee існує і зараз, але не у Відні, а у США (м. Окленд, Каліфорнія). У 2000 році один колишній музикант вирішив відкрити ростерію кави і на честь цієї історії про Кульчицького, він назвав свою ростерію "Blue Bottle Coffee".
Перші кав'ярні у Відні вже мали кілька характеристик, які й сьогодні є типовими для кав'ярень у віденському стилі. До кожної чашки кави офіціанти подавали склянку води, а також вони були оснащені картковими і більярдними столами.
У 1720 році кав'ярня Kramersches Kaffeehaus у центрі Відня першою почала випускати газети для своїх гостей. Був ще один великий крок в історії віденських кав'ярень, коли вперше було дозволено подавати гарячі страви та алкоголь.
У 1814-1815 рр віденська кав'ярня стала втіленням високої якості життя в усій Європі. Великі кімнати, сидіння з червоного оксамиту та чудові люстри були типовими рисами, які були обов’язковими для будь-якої престижної кав’ярні.
У 1856 році жінкам в Австрії нарешті дозволили відвідувати кав'ярні. До цього єдиними жінками там були співробітниці, які працювали касирками.
ІСТОРІЯ РОЗЧИННОЇ КАВИ
Хоча розчинна кава нам здається сучасним винаходом, насправді вона існує вже доволі давно. Цікаво, що її винаходили кілька вчених в різні періоди часу в різних країнах.
Вважається що вперше розчинна кава була приготовлена у 1771 році у Великобританії. В Америці перша розчинна кава з'явилась в 1851 році, її використовували під час Громадянської війни, розчинна кава була в раціоні солдатів.
Перший же успішний досвід стабільного порошку кави був створений американським хіміком японського походження Саторі Като з Чикаго у 1901 році. В 1910 році Като створив свою торгову марку розчинної кави.
Особливе поширення розчинна кава отримала під час Першої світової війни, оскільки вона входила до складу пайків американських військових.
У 1930 році в Бразилії був дуже великий врожай кави і керівництво Бразильського інституту кави звернулось до компанії Nestle з пропозицією створити розчинний кавовий продукт, який вирішить проблему зберігання та популяризуватиме каву загалом.
І у 1937 році Макс Моргенталер, який працював на Нестле, покращив метод створення розчинної кави, яка розчинялась набагато краще, ніж усі попередні, за рахунок додавання в неї вуглеводів. Цей напій отримав назву Nescafe.
КАВА В ПЕРІОД ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В США, ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ СВІТОВИХ ВОЄН
Повернемось трохи назад у часі - в період громадянської війни в США. Солдати Союзу одержували близько 36 фунтів (1 фунт = 0,45 кг) кави на рік і більш того, деякі солдати навіть мали спеціальні гвинтівки з механічною кавомолкою з рукояткою, вбудованою в приклад! Вони заповнювали порожнистий простір у прикладі карабіна кавовими зернами, перемелювали їх, висипали й таким чином готували каву.
Під час Першої світової в Європі, звісно, не було кав'ярень на кожному кроці, але американські військові були добре забезпечені кавою, оскільки уряд потурбувався, щоб на кожного військовослужбовця було виділено 27 фунтів (1 фунт = 0,45 кг) кави на рік. Цікавий факт ще полягає у тому, що уряд США вирішив, що кава має бути свіжою і обсмажуватись безпосередньо в країнах перебування американських військових. Задля цього вони навіть відкривали власні ростерії кави!
Також були експерименти з фасуванням розчинної кави. Було створено стіки, таблетки, капсули та інші форми, але найлегшим у використанні на фронті виявились конверти з кавою. Один конверт містив чверть унції (1 унція = 28,34 г).
Цей історичний період є надзвичайно важливим для всіх поціновувачів кави, оскільки саме в цей період вдосконалюються еспресо-кавомашини і вже у 1920 році слово "еспресо" увійшло в лексикон італійської мови і у словнику було записано, що еспресо - "кава виготовлена в машині під тиском, що є сьогодні звичним явищем".
Термін "бариста" з'явився у 1938 році завдяки фашистській партії Італії, оскільки тоді проходила кампанія з "італізування" загальних слів і слово "бармен" було "занадто американським".
Новим терміном також є "американо". Цей напій з'явився через те, що американським солдатам, які базувались в Італії під час Другої Світової не подобався смак еспресо та капучино, які тоді подавали в кав'ярнях.
Тож італійці спочатку запропонували подавати разом з чашкою еспресо ще чашку гарячої води. Це стало популярним рішенням, але придумали наступне - подавати еспресо у більшій чашці і доливати туди гарячої води одразу. Цей стиль кави стали називати café Americano і ця назва закріпилась за напоєм до сьогодні.
КАВА ЯК ЕЛЕМЕНТ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ
Після Другої Світової Війни у світі кави вирували не менш важливі та значущі події, бо радянський союз нікуди не дівся і продовжував підживлювати комуністичні погляди у країнах Третього світу.
Комуністичні режими різних країн планували, що якщо ціна на каву впаде, то люди стануть біднішими, злішими та революційнішими.
Тоді у 1962 р з ініціативи ООН було створено Міжнародну кавову асоціацію терміном дії на 5 років. Було запроваджено, що ціни на каву повинні бути такими, які є економічно вигідними для країн-експортерів кави.
За допомогою цього вдалося дещо запобігти поширенню комуністичних режимів. Але це все одно не завадило країнам-виробникам кави переживати революції та повстання.
Наприклад в 1979 році в Нікарагуа владу захопила прокомуністична Сандиністська партія (названа на честь Августо Сандино) і президентом став Даніель Ортега. Країна отримала збройну підтримку СРСР та Куби. Всю кавову (та іншу) промисловість було націоналізовано, що призвело до економічного краху в країні.
На території радянського союзу та інших країн соцтабору часто була нестача справжньої кави, тому доводилося вживати її замінники. В Румунії, приміром, пили речовину, яка називалась "нечезол", це слово походить від "нечеза", що румунською означає вигук коня ( на кшталт "іго-го"), оскільки ця суміш більше підходила як їжа для коней. Вона складалась з чверті кави, ячменю, вівса, нуту та каштанів.
Після падіння Берлінської стіни, США перестали підтримувати Міжнародну кавову асоціацію, оскільки з'явились ознаки демократичних змін і вже не треба було тримати штучно стабільні ціни на каву.
Через це ціни на каву значно впали.
Тож під час холодної війни США завдяки високому рівню споживання кави населенням та утриманню високих цін на каву справді вигравали цю битву, оскільки мали більше впливу на комуністичні уряди країн-виробників кави.
Зникнення Міжнародної кавової організації дало початок сучасному ринку кави третьої хвилі, який переходить від урядів-монополістів до дрібних фермерських господарств.
Далі буде...
