.gif)
Першим письменником, який згадав каву, вважається вчений і лікар на ім'я Разес. Разес був філософом і астрономом, керував лікарнею у Багдаді, а також написав багато книг з медицини та хірургії. Жив у період з 850 по 922 р. Він писав, що кава гаряча, суха та дуже корисна для шлунку.
Авіценна писав про каву так: "Вона зміцнює члени, очищує шкіру, висушує вологість і надає чудовий запах усьому тілу".
Напевно легенду про пастуха та його кіз, які наїлись кави і стали жвавими, ви вже чули, а ось є ще одна легенда, як люди дізнались про каву. Дервіша Хаджи Омара вороги вигнали з Мокки (порт в Ємені) в пустелю. Вони очікували, що він помре від голоду, але він набрався мужності та з'їв червоних ягід з дерев, які росли навкуги. Вони були гіркими і Омар вирішив посмажити їх. Від смаження ягоди стали зовсім твердими, тоді він вирішив пом'якшити їх водою. Після цього ягоди залишились такими ж твердими, але рідина, в якій вони варились, стала коричневого кольору. Він спробував цю воду і з подивом відчув, що напій його освіжив, настрій покращився, а млявість взагалі минула. Пізніше він повернувся до Мокки і його порятунок вважався справжнім дивом.
В той час каву готували двома способами: перший - заварювали саме м'якоть кавових вишень, другий - заварювали цілі необсмажені кавові зерна. Процес обсмаження з'явився набагато пізніше. Кажуть, що таке вдосконалення в приготування напою принесли перси.
Спочатку кава отримала розповсюдження серед арабських священників, які вживали її, щоб підбадьоритись під час нічних молитв. Близько 1500 р. кава потрапила до Мекки і набула там дуже великого поширення. Вона вийшла за межі лише релігійних общин і стала світським напоєм. Почали відкриватись перші кав'ярні, де чоловіки пили каву, грали в шахи, обговорювали новини. До Сирії кава потрапила приблизно у 1530 році і відомі навіть назви двох найпопулярніших кав'ярень Дамаску тих часів: "Кафе Троянд" та "Ворота Порятунку".
Така популярність кав'ярень серед населення не подобалась священникам, оскільки люди стали проводити більше часу в кав'ярнях і менше в мечетях. Були навіть заклики, що ті, хто вживають каву, не є справжніми мусульманами. Вони апелювали до того, що Мохаммед навіть не знав про каву, а значить і не міг вживати цей напій, отже його послідовники теж не повинні цього робити. Також лунали заяви, що відвідувати кав'ярню - це навіть більший гріх, ніж відвідувати таверну! І Муфтій заборонив каву на території Османської Імперії. Але кава та її прихильники нікуди не поділись, вони просто пішли в підпілля і перебували там аж до того моменту, поки наступний Муфтій не дозволив каву знову.
В Персії поступили розумніше і замість того, аби боротись з кав'ярнями, там розпорядились, щоб у кожній кав'ярні був штатний мулла (вчитель релігії та Корану), який міг проповідувати прямо на місці.
(На фото турецька кав'ярня 17 ст.)
Джерело: https://medium.com/@alexfeldmeyer/turkish-coffee-a-tradition-steeped-in-history-f66a30c0a2b5
Авіценна писав про каву так: "Вона зміцнює члени, очищує шкіру, висушує вологість і надає чудовий запах усьому тілу".
Напевно легенду про пастуха та його кіз, які наїлись кави і стали жвавими, ви вже чули, а ось є ще одна легенда, як люди дізнались про каву. Дервіша Хаджи Омара вороги вигнали з Мокки (порт в Ємені) в пустелю. Вони очікували, що він помре від голоду, але він набрався мужності та з'їв червоних ягід з дерев, які росли навкуги. Вони були гіркими і Омар вирішив посмажити їх. Від смаження ягоди стали зовсім твердими, тоді він вирішив пом'якшити їх водою. Після цього ягоди залишились такими ж твердими, але рідина, в якій вони варились, стала коричневого кольору. Він спробував цю воду і з подивом відчув, що напій його освіжив, настрій покращився, а млявість взагалі минула. Пізніше він повернувся до Мокки і його порятунок вважався справжнім дивом.
В той час каву готували двома способами: перший - заварювали саме м'якоть кавових вишень, другий - заварювали цілі необсмажені кавові зерна. Процес обсмаження з'явився набагато пізніше. Кажуть, що таке вдосконалення в приготування напою принесли перси.
Спочатку кава отримала розповсюдження серед арабських священників, які вживали її, щоб підбадьоритись під час нічних молитв. Близько 1500 р. кава потрапила до Мекки і набула там дуже великого поширення. Вона вийшла за межі лише релігійних общин і стала світським напоєм. Почали відкриватись перші кав'ярні, де чоловіки пили каву, грали в шахи, обговорювали новини. До Сирії кава потрапила приблизно у 1530 році і відомі навіть назви двох найпопулярніших кав'ярень Дамаску тих часів: "Кафе Троянд" та "Ворота Порятунку".
Така популярність кав'ярень серед населення не подобалась священникам, оскільки люди стали проводити більше часу в кав'ярнях і менше в мечетях. Були навіть заклики, що ті, хто вживають каву, не є справжніми мусульманами. Вони апелювали до того, що Мохаммед навіть не знав про каву, а значить і не міг вживати цей напій, отже його послідовники теж не повинні цього робити. Також лунали заяви, що відвідувати кав'ярню - це навіть більший гріх, ніж відвідувати таверну! І Муфтій заборонив каву на території Османської Імперії. Але кава та її прихильники нікуди не поділись, вони просто пішли в підпілля і перебували там аж до того моменту, поки наступний Муфтій не дозволив каву знову.
В Персії поступили розумніше і замість того, аби боротись з кав'ярнями, там розпорядились, щоб у кожній кав'ярні був штатний мулла (вчитель релігії та Корану), який міг проповідувати прямо на місці.
(На фото турецька кав'ярня 17 ст.)
Джерело: https://medium.com/@alexfeldmeyer/turkish-coffee-a-tradition-steeped-in-history-f66a30c0a2b5
